Спілкуємось з психологом. Вправи.

• Вправа «Назад у дитинство»

Закінчіть речення: «У дитинстві мене карали за …» або «У дитинстві мені забороняли…».

Психолог. Всім відомо: готових рецептів розв’язання складних ситуацій не існує. Як дорослому діяти в  кожній окремій ситуації, вирішувати лише вам. Проте такі ситуації можна програти, як у театрі, обговорити й спробувати зрозуміти, що відчуває дитина в тому чи іншому випадку.

У малюка уявлення про світ ще не сформовані, а його життєвий досвід зовсім невеликий. Наше завдання - завдання дорослих, які оточують дитину,  допомогти їй орієнтуватися в ще незрозумілому для неї світі, пояснити, що небезпечно й недозволено, а що  припустимо й навіть необхідно. Хто, якщо не дорослий, захистить дитину, застереже від небезпек і в той самий час навчить розбиратися в нескінченних «можна» й «не можна»! А щоб навчити дітей, дорослим самим слід у цьому добре орієнтуватися.

Тестова вправа «Карати чи ні».

Інструкція. Уважно прочитайте й оцініть запропоновані ситуації. Як ви вважаєте, чи можна карати дитину в таких ситуаціях? Позначте обраний вами варіант відповіді.

Визначте для себе, коли можна карати дитину, а коли — ні.

Психолог. То що ж таке дисципліна? Дисципліна — це система певних заборон, необхідна дитині для відчуття захищеності. За «не можна» дорослих приховується турбота про малечу. І діти це відчувають, їхнє життя стає зрозумілим і передбаченим. Дитина ще дуже мала й багато чого не знає, навколо неї існує величезний непізнаний світ, який таїть у собі не лише багато цікавого, але й небезпечного. Тільки дорослий з допомогою дисциплінарних заходів може убезпечити її, допомогти розібратися в цьому багатогранному світі, його законах та особливостях. І дитина розуміє, що це — турбота про неї, що сильний і мудрий дорослий знає більше, більше вміє й допоможе їй, малій, дізнатися про те й навчитися того, що знає й уміє сам.

Перше, що ми маємо зробити, аби привчити малюка до дисципліни, — дати йому відчути, що його люблять. Ось головна й найважливіша складова доброї дисципліни.

Ми починаємо привчати малюка з раннього дитинства, ознайомлюємо його з першими «не можна». Не можна торкатися до гарячого! Не можна робити боляче іншим! Не слід стрибати з висоти — можеш боляче впасти! Дитина поступово розуміє: «Мама застерегла її від падіння, мама попереджає, а якщо її не слухати, буде боляче, неприємно, прикро!»

А що відбувається, якщо взагалі не можна нічого? Тоді малюк рано чи пізно дізнається, що та або інша заборона була неправильною. Він починає вважати, що його мама не дуже й  розуміє, що йому потрібно, чи не надто справедлива до нього. У дитини з’являється непереборне й обґрунтоване бажання порушити такі заборони. Вона розглядає кожне прохання чи вимогу як нав’язану їй повинність і активно вчиться опиратися їй, а іноді навіть робить усе навпаки.

Що ж трапляється, якщо дозволено все? Тоді малюк вважає, що мама його не застерігає, все дозволяє, а навколо стільки небезпечного, неприємного! Він ще дуже малий і почувається в небезпеці, бо поруч немає когось великого й надійного, а мама, мабуть, і сама ще багато чого не знає й де в чому не впевнена. У дитини виникає підвищена тривожність, невпевненість у собі, вона не може навчитися приймати рішення, в усьому сумнівається.

Як побудувати свої стосунки з дітьми, щоб знайти золоту середину? Що можна, а що не можна забороняти дошкільникові? Відомий психолог, професор Юлія Гіппенрейтер у книзі «Спілкуватися з дитиною. Як?» радить скласти собі систему заборон, розділивши всі «можна» й «ні» на колірні зони.

• Зелена зона — це все, що можна дитині робити завжди й скрізь за власним розсудом.
• Жовта зона  — дії, в яких дитині надається відносна свобода. Можна діяти за власним вибором, але дотримуючись деяких правил. Ця зона дуже важлива, бо саме тут малюк привчається до внутрішньої дисципліни. Зовнішні обмеження з часом переходять у власні самообмеження.
• Червона зона — дії, які неприпустимі для дитини за жодних обставин.

Важливим є те, що цей список «дорослішає» разом із дитиною. Те, що ми вимагаємо від старшого дошкільника, не можемо вимагати від молодшого, він просто не в змозі це виконати. А вимоги, які ставимо перед школярем, просто нерозумно ставити перед дошкільником. І найголовніше — це керуватися інтересами дитини та любов’ю до неї.